• Фотолітопис

П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче

Іконостас

Історія храмового іконостасу Головною окрасою П'ятницького храму є іконостас першої половини XVII століття, краса й велич якого відома і за межами України. Яскравим підтвердженням цього є меморіальна книга із записами вражень відвідувачів із різних куточків світу.

П'ятницький іконостас, як особливий витвір сакраль­ного мистецтва, завжди був об'єктом досліджень для провідних українських істориків та мистецтвознавців: Миколи Голубця, Михайла Драґана, Павла Жолтовського, Володимира Вуйцика, Володимира Овсійчука, о. Володимира Яреми, Володимира Александровича та багатьох інших.

«Глянувши на іконостас, – зауважує Микола Голубець, – ми ні на хвилю не завагаємося, аби, вслід за Лозиньським [1], назвати його «найкращим твором церковного мистецтва, збереженим у Львові». Породжений з духа україно-візантійських іконописних традицій, творить він один із завершених етапів в розвитку українського малярства, яке на львівському ґрунті зустрілось із впливами західної Європи. В порівнянні з Богородчанським та Рогатинським іконостасами, наш зберігає ще багато чистоти рисунку, декоративності та монументального трактування постатей. Архаїзм деяких іконографічних мотивів, підпорядкування декоративних рамок іконам, чого не побачимо на пізніших барокових іконостасах – все це вирізняє нашу пам'ятку серед попередників і наступників» [2].

Власне, іконостас церкви святої П'ятниці у Львові є одним із найстаріших іконостасів в Україні, який збережений повністю. Цінність цієї святині полягає не тільки в іконах, виконаних високопрофесійними майстрами, що добре знали загальноєвропейські мистецькі тенденції, а й у самій конструкції іконостасу. Тут немає балок – полиць, на яких стояли б ікони без рам, як це було у галицьких іконостасах ще до останньої чверті XVI cт. Це – одна суцільна дерев'яна архітектурна конструкція, однак мистецьки скомпонована, де вміщено понад сімдесят ікон. Композиція в цілому, різьба, а також ікони виконані в стилі пізнього ренесансу, що почав з'являтися в мистецтві України ще з половини XVI ст., а до середини XVII ст. набув найбільшого розквіту [3].

Неможливо не помітити, що іконостас вкритий пишним позолоченим орнаментом. Дрібні, різьблені по левкасу візерунки розкішним килимом вкривають золочене тло ікон намісного та апостольського ярусів; в оздобленні Царських врат застосовано ажурне різьблення.

Таким чином, вся конструкція іконостасу збагачена різьбленим декором. Основним же елементом різьби є виноградна лоза – один з головних символів християнства [4]. Не дивно, що цей іконостас вважають одним із найгарніших в Галичині.

За своєю будовою П'ятницький іконостас – шестиярусний (цокольний та п'ять сюжетних ярусів). За кількістю рядів і будовою він належить до класичних галицьких високих іконостасів ХVII століття.

Основою іконостасу є цокольний ряд, прикрашений картушами з орнаментами у вигляді плодів граната.

У головному ярусі, який ще називають намісним рядом, встановлені ікони Христа-Учителя, що благословляє правою рукою, тримаючи у лівій розгорнуте Євангеліє з цитатою: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25: 34), Пресвятої Богородиці – Одигітрії – з Христом-Дитям на руках, а також храмової та шанованої святої. Це – ікони великомучениці Параскеви-П'ятниці – ліворуч (храмова ікона) і преподобної Параскеви Сербської (Тирновсь­кої) – праворуч. На хра­мовій іконі великому­чениця зображена у пов­ний зріст, тоді як преподобна – сидить на троні. Обидва образи прикрашені овальними клеймами, які відтворюють події із земного життя та смерті святих. Усі чотири намісні ікони мають глибокі, заповнені плоскою різьбою рами.

Цей же іконостасний ряд доповнюють ікони на Царських вратах, північних і південних дияконських дверях.

На Царських вратах розміщено шість медальйончиків: чотири з євангелістами внизу і два такої ж величини вгорі, які не з'єднуються, однак складають одну композицію, що зображує подію одного з найбільших свят – Благовіщення Пресвятої Богородиці.

На одвірках Царських врат розташовані вузькі вертикальні ікони авторів найвідоміших Божественних літургій – святителів Василія Великого та Іоана Золотоустого. Увінчує цю композицію арочне склепіння, в центрі якого – погруддя Спасителя, який благословляє обома руками, а поруч, по боках, зображено двох архангелів.

На північних дияконських дверях представлено іконографічне зображення первосвященика Аарона, а на одвірках – первомученика й архидиякона Стефана та архистратига Михаїла. Над цими ж дияконськими дверима в еліпсоподібному різьбленому медальйоні розміщена ікона Нерукотворного Спаса.

На південних дияконських дверях зображено первосвященика Мелхиседека, а на одвірках – безсрібників Косму і Даміана, а над ними у медальйоні – Старозавітну Трійцю.

Третій ярус П'ятницького іконостасу складають празничні ікони на честь дванадцяти найбільших цер­­ковних свят, які розташовані в такому порядку: «Різдво Богородиці», «Вве­дення в храм», «Благовіщення», «Різдво Христове», «Стрітення», «Хрещен­­ня в Йордані», «В'їзд в Єрусалим», «Преображення», «Воскресіння» («Зішестя в пекло»), «Вознесіння Христове», «Зішестя Святого Духа», «Успіння Богородиці». У центрі цього ряду над Царськими вратами вміщено ікону Тайної Вечері.

Четвертим ярусом є так званий Молільний, або Деісусний ряд, у центрі якого розташована ікона Христа Вседержителя, що сидить на троні; біля підніжжя зображено вогненного серафима із ангелами в хмарах, а позаду, за троном, – двох архангелів. Права рука Христа піднята для благословення, а лівою Він тримає розгорнуте Євангеліє із тією ж цитатою, що використана в намісній іконі Христа-Учителя. На цьому ж образі по обидва боки від Христа ми бачимо Пресвяту Богородицю та пророка Іоана Хрестителя. З кожного боку від центральної ікони зображено по шість апостолів, молитовний погляд яких звернений до Ісуса Христа. Ліворуч від центрального образу – первоверховний Петро, євангелісти Матфей і Марко, Андрій Первозванний, Вар­фо­ломій і Фома, а праворуч – первоверховний Павло, євангелісти Лука й Іоан Богослов, Яків, Симон та Филип.

У наступному, п'ятому ярусі, розміщено дванадцять ікон Христових страстей, в центрі яких ікона, що зображує покладення тіла Господа у гріб. Цей ярус є основною особливістю цього іконостасу, оскільки у традиційних іконостасах таких образів немає.

Шостий (і останній) ярус традиційно складають ікони чотирнадцяти старозавітних пророків (два крайні ліворуч і праворуч – по одному в медальйоні, інші дванадцять – по двоє в одному медальйоні). Розташування пророків, починаючи з північного боку іконостасу, таке: Ґедеон; цар Давид і Мойсей; Яків і Єремія; Ісая і Захарія; Даниїл і Авакум; Арон і Соломон; Софонія і Йона; Амос. Між ними в медальйоні зображено Христове Воскресіння, де Христос з хоругвою в руці стоїть на зруйнованих воротах пекла, під ногами ж лежать переможені диявол і смерть.

Завершує іконостас, традиційно, розп'яття Ісуса Христа. Біля його підніжжя ліворуч стоять Пресвята Богородиця та Марія Магдалина, а навпроти – улюблений апостол Іоан Богослов та сотник Лонгин.

Починаючи з празничного ярусу іконостасу, кожна крайня ікона розвернута на бокові стіни храму, завдяки чому дослідники П'ятницького шедевру стали стверджувати, що іконостас був виготовлений для іншої, більшої церкви. Проте детальне ознайомлення з іншими пам'ятками цього часу дало підстави констатувати, що таке розташування крайніх ікон не завжди свідчило про невміщення готових іконостасів у храмах; скоріше це певна традиція, характерна для цього періоду [5].

Іконостас, на думку дослідників, є витвором групи художників-іконописців під керівництвом відомого на той час майстра Федора Сеньковича – маляра та вчителя, до того ж відомого новатора, що фігурує як митець у львівських міських та братських актах [6].

Щодо автора різьби, на яку так багатий іконостас, то в архіві прямих вказівок немає. Проте історики вважають, що цією людиною також був львівський майстер – різьбяр Станіслав Дрієр, який в 1630 році брав участь у реставраційних роботах пошкодженого громом іконостасу Ставропігійської братської церкви Успіння Богородиці [7].

З часом, десь 1868 р., постало питання про необхідність реставрації П'ятницького іконостасу, яке порушив щойно утворений Комітет консерваторів зі збереження пам'яток мистецтва Східної Галичини. Так, у листі до митрополита Спиридона Литвиновича з проханням про фінансову підтримку планових робіт відповідальний за збереження пам'яток Мечислав Потоцький вперше дав фахову оцінку іконостасу, а також охарактеризував ансамбль як одну «з найвизначніших пам'яток мистецтва, гідних старанного утримання і реставрації» [8]. Однак за урядові кошти іконостас було оновлено аж у 1871 р. У цей же час його доповнили додатковим рядом ікон пензля Антонія Качмарського, який і займався цією реставрацією [9].

Уже згодом, 1885 р., іконостас фігурує на Археологічній виставці у Львові, його зображення вперше публікують у її альбомі [10].

Нова сторінка у вивченні П'ятницького іконостасу розпочалася у 80-их рр. ХХ ст., оскільки його стан викликав тривогу: святиня практично розсипалася. У 1980 році розпочато чергові реставраційні роботи під керівництвом директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького. Після їх завершення іконостас експонувався у галереї на закритій виставці. Монтуючи ансамбль на місці, реставратори вилучили з нього ікони, намальовані А. Качмарським, які зараз розміщені на стінах церкви. Так іконостасові повернули його первісне обличчя, яке дихає духом глибини століть і несе на собі відбиток руки митців, гідних світового визнання.

---
[1] Владислав Лозинський (Władysław Łoziński) (1843–1913) – польський історик, дослідник культури, мистецтвознавець, журналіст, публіцист, письменник, колекціонер творів мистецтва, Почесний громадянин Львова (1907).
[2] Голубець М. Львів: Історія Львова від найдавніших часів; Історичні пам'ятники старовини; Львів в часах великої і визвольної війни; Провідник по Львові / М. Голубець. – Львів : Червона Калина, 1925 – С. 33. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/signup/
[3] Ярема В. Автор ікон Св.-П'ятницького іконостасу / прот. В. Яре­ма // Православний вісник. – 1970. – № 11. – С. 345.
[4] Драґан М. Українська декоративна різьба XVI–XVIII ст. / М. Драґан. – К. : Наукова думка, 1970. – С. 54.
[5] Ярема В. Традиції і нововведення у побудові іконостасів ХVII–XVIII століть у західних областях України / свящ. В. Ярема // Православний вісник. – 1961. – № 5–6. – С. 183.
[6] Ярема В. Автор ікон Св.-П'ятницького іконостасу / прот. В. Ярема // Православний вісник. – 1970. – № 11. – С. 348–349.
[7] Ярема В. Автор ікон... – С. 350.
[8] Цит. за: Александрович В. С. Іконостас П'ятницької церкви у Львові / В. С. Александрович // Львів. Історичні нариси. – Львів, 1996. – С. 103.
[9] Там само.
[10] Wystawa archeologiczna polsko-ruska urzadzona we Lwowie w roky 1885. – Lwow, 1885. – Tabl. 8.