• Фотолітопис

Бесіда святителя Іоана Золотоустого в день Різдва Спасителя нашого Ісуса Христа

П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче
П'ятницький храм на Підзамче
День, який тоді ще не був загальновідомим, але незабаром перед тим став відомим від деяких, що прийшли із Заходу і сповістили про нього

1. Те, через що колись печалилися праотці і що провіщали пророки, що бажали бачити праведники, те сьогодні звершилося. «Бог на землі явився в плоті і перебував між людьми» (Вар. 3, 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені. Бо коли Іоан, ще будучи в утробі матері, заграв радісно під час приходу Марії до Єлизавети, то тим більше ми, які дивимося не на Марію, а на Самого Спасителя нашого, народженого сьогодні, повинні радіти і веселитися, захоплюватися й дивуватися величі домобудівництва (Божого), яке перевершує всякий розум. Уяви, як було б велично, якби ми побачили сонце, що зійшло з небес, іде по землі і виливає на всіх своє проміння. Якщо ж було б дивно бачити таку подію із видимим для всіх світилом, то подумай і розсуди тепер, як велично бачити Сонце правди, що виливає Своє проміння з нашої плоті і просвічує наші душі. Давно я прагнув бачити цей день і не просто бачити, але при такій безлічі народу, і безперестану молився, щоб наше зібрання було таким велелюдним, яким бачимо його тепер.

Отже, це збулося й отримало своє завершення. Хоч немає ще й десяти років, як цей день став відомим і знаним для нас, але завдяки вашій щирості він так прославився, начебто був здавна і впродовж багатьох років нами шанований. Тому не погрішив би той, хто назвав би його і новим, і водночас стародавнім. Новим, бо він недавно став відомим для нас, а старим і давнім, бо він скоро зрівнявся з найдавнішими і зріс до однакового з ними ступеня. Прекрасні і благородні рослини, будучи посадженими в землю, скоро досягають великої висоти і приносять щедрі плоди. Так і цей день, який для тих, що живуть на Заході, здавна відомий, а до нас принесений тепер, декілька років тому, і раптом так зріс і приніс такі щедрі плоди, що, як можемо тепер бачити, огорожі наші наповнені і вся церква тісна через багатолюдність. Тому за таку ретельність очікуйте для себе від народженого сьогодні у плоті Христа гідної нагороди. І Він, звичайно, нагородить за таку ревність, оскільки любов і вияв уваги до цього дня є найбільшим доказом любові до Народженого. Якщо ж необхідно принести що-небудь і від нас, співслужителів ваших, то і ми принесемо те, що нам під силу, або, краще, що благодать Божа дасть нам сказати задля вашої користі.

Про що ж ви хочете слухати сьогодні? Про що ж ще, як не про цей день? Я добре знаю, що чимало ще й тепер сперечаються між собою, одні — засуджуючи, інші — виправдуючи, і скрізь багато говорять про цей день, одні — проти нього, доводячи, що він новий, недавній, щойно введений, а інші — за нього, стверджуючи, що він древній і давній, бо ще пророки пророкували про Його Різдво, і здавна цей день відомий і славний для всіх від Фракії до Кадикса. Отже, про це й почнемо розмову. Якщо цей день, будучи спірним, користується у вас такою любов’ю, то зрозуміло, що коли стане більш відомим, коли розумне наставляння викличе у вас до нього більшу прихильність, тоді він буде мати набагато більшу шану.

Я можу навести три докази, з яких ми конкретно довідаємося, що саме в цей час народився Господь наш Ісус Христос, Бог-Слово. З цих трьох доказів один полягає в тому, що це свято так скоро скрізь стало відомим, досягло такої висоти і прославилося. І як Гамалиїл говорив про (християнську) проповідь, що «якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується, а якщо від Бога, то ви не зможете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями» (Діян. 5, 38–39), так і я зі сміливістю сказав би про цей день, що оскільки Бог-Слово — від Бога, тому він (тобто день цей) не тільки не пропаде, але з кожним роком буде зростати і ставати більш знаменитим. Проповідь через небагато років охопила весь світ. І хоч ті, котрі скрізь поширювали її, були теслярами, рибалками, невченими, простаками, однак простота служителів ніскільки не зашкодила їй, бо сила Того, Кого проповідували, наперед улаштовувала все, знищувала перешкоди і виявляла власну могутність.

2. Якщо хтось із тих, що люблять сперечатися, не задоволений сказаним, то можна навести й інший доказ. Який же? З перепису, про який згадується в Євангелії. «У ті дні, — говорить Євангеліст, — вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. І всі йшли записатися, кожен до свого міста. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, записатися з Марією, зарученою з ним жоною, Яка була вагітна. Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй; і народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в яслах, бо не було їм місця в гостинниці» (Лк. 2, 1–7). Звідси видно, що Христос народився при першому переписі. А із стародавніх кодексів, які публічно зберігаються в Римі, всякий бажаючий може конкретно довідатися про час цього перепису.

— Що ж, — скажуть, — нам до цього, бо ми і тепер не знаходимося там, і раніше там не були? Вислухай і не сумнівайся, оскільки ми прийняли цей день від тих, котрі живуть у тому місті і добре знають це. Ті, котрі живуть там, святкують його здавна, згідно із стародавнім переданням, і тепер передали відомості про нього нам. І Євангеліст не просто так указав на час (Різдва Христового), а щоб і цей день зробити явним і відомим для нас, і показати домобудівництво Боже. І Август не добровільно, не сам від себе видав тоді таке веління, а тому, що Бог підштовхнув його душу, щоб він, хоч і мимоволі, послужив явленню Єдинородного.

— Як же це, — скажуть, — сприяє тому домобудівництву?

Не мало і не випадково, улюблений, а надзвичайно, і є однією із необхідних і навмисне влаштованих справ. Як саме? Галилея — це область у Палестині, а Назарет — галилейське місто. Так само областю є і Юдея, названа так за ім’ям своїх мешканців, а Вифлеєм — юдейське місто. Про Христа всі пророки провіщували, що Він прийде не з Назарета, а з Вифлеєма і там народиться. Саме так написано: «І ти, Вифлеєме, земле Юдина, нічим не менший від інших володінь Юдиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля» (Мф. 2, 6; Мих. 5, 2). І юдеї на запитання Ірода: «Де мав би народитися Христос?», вказали йому тоді на це свідчення (Мф. 2, 5). Тому і Нафанаїл на слова Филипа: «Ми знайшли Ісуса з Назарета», відповів: «Чи може щось добре бути з Назарета?». Тому Христос сказав про нього: «Ось, воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства» (Ін. 1, 45–47).

— За що ж, — скажуть, — Христос похвалив його?

За те, що він не захопився повідомленням Филипа, але ясно і добре знав, що Христос мав народитися не в Назареті і не в Галилеї, але в Юдеї, у Вифлеємі, як це насправді і було. Оскільки Филип не знав цього, а Нафанаїл, який вивчав закон, відповідав згідно зі сказаним у стародавньому пророцтві, знаючи, що Христос прийде не з Назарета, тому Христос і сказав: «Ось, воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства». Тому і деякі з юдеїв говорили Никодимові: «Роздивись і побачиш, що пророк з Галилеї не приходить» (Ін. 7, 52). І ще в іншому місці: «Чи не з Вифлеєма, з того міста, звідки був Давид…, Христос прийде?» (Ін. 7, 42). І в усіх було загальне переконання, що Він мав прийти неодмінно звідти, а не з Галилеї.

Отже, оскільки Йосиф і Марія, які були громадянами Вифлеєма, але покинувши його, оселилися в Назареті і там проживали, як це часто буває з багатьма людьми, котрі покидають ті міста, в яких вони народилися, і живуть в інших, до яких вони своїм походженням не належать, — отже, через те, що Христос мав народитися у Вифлеємі, тому і вийшло повеління, яке, за Божим провидінням, змушувало їх мимоволі йти до того міста. Закон, який повелівав кожному записатися у своїй батьківщині, змушував їх вирушити звідти, тобто з Назарета, і прийти до Вифлеєма, щоб записатися. Вказуючи тепер саме на це, Євангеліст і говорить: «Пішов також: і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, записатися з Марією, зарученою з ним жоною, Яка була вагітна. Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй; і народила Сина Свого Первістка» (Лк. 2, 4–7).

3. Чи бачиш, улюблений, домобудівництво Боже, Який і через невірних, і через вірних влаштовує Свої справи, щоб ті, котрі далекі від благочестя, пізнали Його силу і могутність? Волхвів зі сходу вела зірка, а Марію до батьківщини, провіщеної пророками, супроводжував закон. З цього ми бачимо, що і Діва була з роду Давида, — оскільки Вона походила з Вифлеєма, то зрозуміло, що Вона була з роду Давида. Це і пояснив Євангеліст словами: «Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового». Оскільки родовід Йосифа поданий, а предків Марії ніхто нам не перерахував так, як його предків, тому, щоб ти не сумнівався і не говорив: звідки видно, що і вона походить від Давида, послухай (як говорить Євангеліст): «Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет, до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового» (Лк. 1, 26–27). Слова «з дому Давидового» необхідно сприймати як сказані про Діву.

Отже, цим усе сказано. Тому і вийшло повеління і закон, який привів їх до Вифлеєма. Як тільки вони прийшли до міста, невдовзі й народився Ісус. А через те, що тоді зі всіх сторін зійшлося багато народу, і місця були зайняті, і була велика тіснота, то Він і був покладений у яслах. Ось чому і волхви поклонилися Йому там. Але щоб подати вам більш яскравий та очевидний доказ, прошу вас, будьте тепер особливо уважні. Щоб мої слова для вас були більш зрозумілі у всьому, я хочу запропонувати велику розповідь і викласти стародавні закони.

В юдеїв був стародавній закон, або краще почнемо з більш раннього. Коли Бог спас єврейський народ від єгипетських мук і рабства чужоземного царя, то, бачачи, що вони мають залишки безчестя, захоплюються чуттєвими речами і дивуються величі та красі храмів, звелів їм побудувати храм, який не тільки цінністю матеріалу і розмаїтістю мистецтва, але й виглядом споруди перевершував усі храми на землі. Як люблячий батько, до якого повернувся його син, що довго перебував серед людей негідних, розпусних і духовно мертвих, що насолоджувався неабиякими розкошами, огортає його разом з безпекою та пошаною ще й достатком, щоб він ні в чому не відчував нужди, не згадував про колишні задоволення і навіть не хотів повертатися до того. Так і Бог, бачачи, що юдеї захоплюються чуттєвими речами, подає їм і це надзвичайним чином, щоб вони ніколи не побажали єгипетського чи того, що відчули в єгиптян. Він творить храм на зразок усього світу, чуттєвого і розумного.

Як у світі є земля і небо, а між ними — твердь, так Він звелів побудувати і храм. Розділивши цей храм на дві частини і поставивши посередині завісу, зовнішню частину від завіси Він зробив доступною для всіх, а внутрішню — недоступною і невидимою для всіх, крім первосвященика. Що це не наша здогадка, а справді храм був споруджений на зразок всесвіту, послухай, що говорить Павло про Христа, Який вознісся на небо: «Христос увійшов не в рукотворне святилище, створене за зразком істинного» (Євр. 9, 24), вказуючи, що створене тут було тільки зразком істинного. А що і завіса відокремлювала Святе-святих від зовнішнього святилища, як небо відокремлює те, що знаходиться над ним, від усього, що знаходиться в нас, послухай, як і на це вказав він, назвавши небо завісою. Говорячи про надію, «яка для душі є наче якір безпечний і міцний, — він додав, — і входить аж до середини за завісу, куди предтечею за нас увійшов Ісус», вище неба (Євр. 6, 19–20). Бачиш, як він небо назвав завісою? Поза завісою знаходилися світильник і трапеза, і мідний жертовник, що приймав жертви і всепалення. А всередині за завісою — ковчег, обкладений зі всіх боків золотом, в якому були скрижалі завіту, золоті сосуди з манною і розквітлий жезл Аарона, і золотий жертовник не для жертв і всепалення, а тільки для кадіння.

У зовнішню частину дозволялося входити всім, а у внутрішню — тільки первосвященикові. Про це я знову подаю свідчення Павла, який говорить: «Перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне, — святилищем земним він називає зовнішню скинію, бо туди дозволялося входити всьому світові, — бо побудована була скинія перша, в якій був світильник і трапеза та жертовні хліби. За другою ж завісою була скинія, названа «Святе-святих», яка мала золоту кадильницю і обкутий зі всіх боків золотом ковчег завіту, де був золотий посуд з манною, і жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту, а над ним херувими слави, що осіняли вівтар… При такому влаштуванні, до першої скинії завжди входять священики відправляти Богослужіння, а до другої — раз на рік один тільки первосвященик не без крові, яку приносить за себе і за гріхи народу» (Євр. 9, 1–7). Чи бачиш, що сюди входив тільки первосвященик, і то тільки раз у рік?

4. Яке ж, скажуть, це має відношення до цього дня? Почекайте трохи і не втрачайте терпіння. Ми розкриваємо джерело від самого початку і намагаємося дійти аж до вершини, щоб якнайкраще все висвітлити. Однак, щоб мої слова були не надто довго утаємниченими і, залишаючись незрозумілими, не втомили вас своєю тривалістю, тепер скажу вам причину, чому я розповів усе це. Яка ж причина?

Коли Єлисавета вже шостий місяць носила в утробі Іоана, тоді зачала Марія. Отже, якщо ми довідаємося, яким був цей шостий місяць, тоді довідаємося, коли зачала Марія. Далі, довідавшись, коли вона зачала, відрахувавши дев’ять місяців від зачаття, довідаємося, коли і породила.

Звідки ж ми довідаємося, яким був шостий місяць вагітності Єлисавети? Якщо довідаємося, який був місяць, коли вона зачала. Відкіля ж ми довідаємося, який був місяць, коли вона зачала? Якщо довідаємося, у який час отримав благу вістку Захарія, її чоловік. А звідки це може бути нам відомо? З Божественного Писання. Святе Євангеліє говорить, що ангел приніс Захарії благу вістку і провістив йому про народження Іоана, коли той знаходився біля Святого-святих. Отже, якщо буде конкретно вказано із Писання, що первосвященик входив у Святе-святих один раз і сам, і в який час, якого місяця року звершувалося це входження один раз, тоді стане відомим час, коли була принесена блага вістка. А коли буде відомо це, тоді буде відомий для всіх і початок зачаття. А те, що первосвященик входив один раз у рік, про це і Павло сказав, і Мойсей це висвітлює, коли говорить: «І сказав Господь Мойсеєві: скажи Аарону, братові твоєму, щоб він не у всякий час входив у святилище за завісу, перед кришку очистилища, що на ковчегові одкровення, щоб йому не померти» (Лев. 16, 2). І далі: «Жодна людина не повинна бути в скинії зібрання, коли входить він для очищення святилища, до самого виходу його. І так очистить він себе, дім свій і всю громаду Ізраїлеву. І вийде він до жертовника, який перед лицем Господнім» (Лев. 16, 17–18).

Із цього видно, що не завжди він входив у Святе-святих, і коли він знаходився всередині, тоді нікому не дозволялося підходити, а необхідно було стояти поза завісою. Але зверніть тут увагу, оскільки ще необхідно вказати, в який саме час входив він у Святе-святих, звершуючи це тільки раз у рік. Звідки це відомо? Із тієї ж книги. У ній так сказано: «У сьомий місяць, у десятий день місяця смиряйте душі ваші і ніякої справи не робіть, ні тубілець, ні прибулець, що оселився між вами, тому що в цей день очищають вас, щоб зробити вас чистими від усіх гріхів ваших, щоб ви були чисті перед лицем Господнім; це субота спокою для вас, смиряйте душі ваші: це постанова вічна. Очистити ж повинен священик, який помазаний і який освячений, щоб священнодіяти йому замість батька свого; і зодягне він лляну одежу, одежу священну, і очистить Святе-святих і скинію зібрання, і жертовник очистить, і священиків, і весь народ громади очистить. І нехай буде це для вас вічною постановою: очищати синів Ізраїлевих від усіх гріхів їхніх один раз нарік. І зробив він так, як повелів Господь Мойсеєві» (Лев. 16, 29–34). Тут йдеться про свято Кучок. Саме тоді раз у рік первосвященик і входив. На це вказав і сам Мойсей, сказавши: «…один раз на рік».

5. Отже, якщо під час свята Кучок входив у Святеє-святих тільки сам первосвященик, то тепер ми доведемо, що саме тоді явився ангел Захарії, коли він знаходився перед Святим-святих, оскільки явився тільки йому, коли він звершував кадіння, а первосвященик ніколи не входив сам, а тільки в цей час.

Однак, ніщо не заважає вислухати і слова (Писання). «У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія…, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я їй — Єлисавета… Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом, за звичаєм священства йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього, а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння» (Лк. 1, 5, 8–10). Пригадай тут, улюблений, ті слова, якими сказано: «Жодна людина не повинна бути в скиті зібрання, коли входить він для очищення святилища, до самого виходу його» (Лев. 16, 17). «Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного» (Лк. 1, 11). Не сказав: жертовника всепалення, але «жертовника кадильного», бо зовнішній жертовник був жертовником для жертв і всепалення, а жертовник внутрішній був жертовником кадильним. Отже, і з цього, і з того, що тільки йому було явлення, і зі слів, що назовні був народ, який очікував його, видно, що він увійшов у Святе-святих.

«Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього. Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан… Люди чекали на Захарію і дивувалися, що він забарився в храмі. Він же, вийшовши, спілкувався з ними знаками і не міг говорити до них» (Лк. 1, 12–13, 21–22). Бачиш, що він був усередині за завісою? Тоді й отримав він благу вістку. А часом цього благовістя було свято Кучок і посту. Саме цьому відповідає зміст слів «смиряйте душі ваші» (Лев. 16, 29). Це свято звершується в юдеїв в останні дні місяця вересня, і ви є свідками цього, бо тоді ми багато і довго говорили проти юдеїв, засуджуючи їхній недоречний піст. Тоді ж і зачала Єлисавета, дружина Захарії, і «таїлася п’ять місяців, кажучи: так сотворив мені Господь у ті дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене ганьбу перед людьми» (Лк. 1, 24–25).

Тепер саме час показати, що на шостому місяці її вагітності Іоаном, Марія отримує благу вістку про зачаття. Гавриїл прийшов до Неї і сказав: «Не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус» (Лк. 1, 30–31). Коли ж вона збентежилася і хотіла знати, як це станеться, то ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. Ось і Єлисавета, родичка твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоч і називають її неплідною, бо не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1, 35–37). Отже, якщо Єлисавета зачала в місяці вересні, як ми вияснили, то треба порахувати наступні шість місяців, а це є: жовтень, листопад, грудень, січень, лютий, березень.

Отже, після цього шостого місяця зачала Марія. Відрахувавши звідси ще дев’ять місяців, ми і дійдемо до цього місяця. Таким чином, перший місяць зачаття Господа є квітень, потім травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень — цей місяць, коли ми й святкуємо цей день. Але, щоб сказане було для вас ще більш зрозумілим, я вам, любі, знову коротко повторю те ж саме.

Тільки сам первосвященик раз у рік входив у Святе-святих. Коли це відбувалося? У місяці вересні. Отже, тоді входив Захарія у Святе-святих, тоді і сповіщена була йому блага вістка про Іоана. Тому, коли він вийшов звідти, тоді й зачала дружина його. Після ж вересня, коли Єлисавета була вагітна шостий місяць, а це був березень, зачала і Марія. Порахувавши з квітня дев’ять місяців, ми і дійдемо до цього місяця, в який народився Господь наш Ісус Христос.

6. Ось про цей день ми пояснили вам усе. Скажу ще про одне і зупинюся, щоб надати можливість сказати більше нашому спільному вчителю.

Оскільки чимало хто з еллінів (тобто язичників), слухаючи, що Бог народився в плоті, глумлячись, сміються і багатьох простаків непокоять і бентежать, тому необхідно і їм сказати дещо, а також і тим, котрі бентежаться, щоб вони через слова безумних людей ніколи не відчували неспокою і не бентежилися через насміхання невірних. І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про серйозні речі і займаємося необхідними справами, але сміх (їхній) є доказом не мізерності речей, над якими сміються, а необізнаності тих, котрі сміються. Це ж можна сказати і про еллінів, що, маючи навряд чи більше розуму, ніж діти, глумляться з того, що заслуговує благоговіння і наповнює неабияким захопленням, а те, що насправді є смішним, шанують і поважають. Однак те наше, над чим вони сміються, залишається у своїй пошані, не зазнаючи від їхнього сміху для своєї слави жодної шкоди. А їхні речі, всіляко прикрашені, виявляють власну потворність.

Хіба це не крайнє божевілля, коли вони, будучи людьми, що на кожному кроці спотикаються, втілюючи своїх богів і в камінь, і в дерево, і в нікчемних бовдурів, закриваючи їх ніби у в’язниці, думають, що не роблять, не говорять нічого ганебного, а нас, які говоримо, що Бог, улаштувавши для Себе Духом Святим живий храм і через Нього виявив благодіяння для світу, засуджують? Що ж у цьому поганого? Якщо для Бога ганебно жити в людському тілі, то набагато ганебніше — у камені і дереві, і то настільки ганебніше, наскільки камінь і дерево нижче людини, якщо тільки наш рід не здається їм більш незначущим, ніж ці бездушні речі. Вони ж насмілюються принижувати Боже єство до кішок і собак, а багато хто з єретиків — навіть до тварин ще нижчих.

Ми ж нічого такого не говоримо і ніколи не стерпіли б слухати таке, а стверджуємо те, що Христос прийняв від дівичої утроби плоть чисту, святу, непорочну і таку, яка є недоступною для будь-якого гріха, і цим відновив Своє створіння. Вони, а також манихеї, котрі поступають так само нечестиво, прирівнюючи Боже єство до собак, мавп і різних звірів (бо вони стверджують, що душі цих тварин походять від Його єства), не зворушуються і не ховаються від сорому, а про нас говорять, що ми стверджуємо негідне Бога. І це тоді, коли ми бодай чогось подібного не можемо допустити навіть в думці, але стверджуємо те, що Йому властиве, тобто, що Він, прийшовши, таким народженням відновив Своє створіння.

Скажи мені, людино, що ж ти говориш? Стверджуючи, що душа вбивць і чарівників походить від єства Божого, ти насмілюєшся засуджувати нас за те, що ми не тільки самі не допускаємо і не можемо слухати бодай чогось подібного, але й тих, котрі стверджують це, вважаємо причетними до безчестя і говоримо, що Бог, улаштувавши для Себе святий Храм, через Нього ввів у наше життя небесний порядок? І за обвинуваченнями, якими засуджуєте нас, і за нечестиві діла, якими не перестаєте чинити безчестя, хіба не заслуговуєте ви незліченних смертей? Якщо для Бога негоже жити в чистому і непорочному тілі, як ви говорите, то набагато гірше бути в тілі чарівника, грабіжника могил, розбійника чи мавпи і собаки, ніж у тілі святому, непорочному, яке нині перебуває праворуч Отця. Та й яка шкода, яке осквернення може бути для Бога від такого домобудівництва (нашого спасіння)?

Хіба ви не бачите, що це сонце має тіло матеріальне, підвладне руйнуванню і скороминуще, хоч би елліни і манихеї, слухаючи це, тисячу разів задихалися від досади? І не тільки воно, але й земля, і море, і взагалі все видиме творіння підвладне марноті. Послухай, як Павло пояснює це, коли говорить: «Створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії». Далі, пояснюючи, що означає «підкорилося суєті», він продовжує, «що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих» (Рим. 8, 20–21). Тож тепер воно скороминуще і тлінне, бо «рабство зотління» означає не що інше, як бути тлінним. Отже, якщо сонце, будучи тлінним тілом, випускаючи всюди проміння, торкається бруду, нечистот та чимало інших подібних речей і від дотику до цих тіл ніскільки не шкодить своїй чистоті, а знову збирає своє проміння чистим, подаючи свою досконалість багатьом тілам, котрі його сприймають, а саме не переймає бодай найменшого смороду й осквернення, то набагато більше Сонце правди. Владика безтілесних сил, увійшовши в чисту плоть, не тільки не осквернився, але зробив її ще більш чистою і святою.

Роздумуючи над усім цим і пригадуючи голос, який говорить: «Оселюся в них і ходитиму в них» (Лев. 26, 12; 2 Кор. 6, 16), і ще: «Ви — храм Божий, і Дух Божий живе у вас» (1 Кор. 3, 16), будемо і ми говорити проти тих і закриємо безсоромні вуста нечестивих. Будемо тішитися нашими благами і прославляти Бога, Який втілився, і, відповідно до наших сил, виявимо Йому за таку ласку належну честь і вдячність. А для Бога від нас іншої вдячності бути не може, як тільки спасіння наше і наших душ та піклування про побожність.

7. Не будьмо ж невдячними до Господа, а, відповідно до наших сил, будемо всі приносити все — віру, надію, любов, цнотливість, милосердя, любов до подорожніх. І в чому я переконував вас раніше, в тому ж переконую і тепер і ніколи не перестану переконувати. У чому ж саме? Маючи намір приступити до цієї страшної і Божественної Трапези і святих Тайн, робіть це зі страхом і трепетом, з чистою совістю, з постом і молитвою, без шуму, не турбуючи і не штовхаючи ближніх. Бо це є ознакою крайнього безумства і надзвичайної зневаги, і на тих, котрі так чинять, накликає велику кару і помсту.

Уяви, людино, до якої Жертви ти маєш намір торкнутися, до якої Трапези приступити! Зверни увагу, що ти, будучи землею і попелом, причащаєшся Крові і Тіла Христа. Коли цар запрошує вас на бенкет, то ви возлежите зі страхом і приймаєте запропоновані страви з повагою і спокоєм. А коли Бог запрошує до Своєї Трапези і пропонує Свого Сина, коли ангельські сили стоять зі страхом і трепетом, херувими закривають свої обличчя і серафими з трепетом волають: «Свят, Свят, Свят Господь», — як ти, скажи мені, насмілюєшся кричати і з шумом приступати до цього духовного Бенкету? Хіба ти не знаєш, що в цей час душа повинна бути наповнена глибокою тишею? Необхідні великий мир і спокій, а не шум, гнів і сум’яття, оскільки це робить душу, яка приступає, нечистою. Яке може бути прощення, якщо ми після такої безлічі гріхів навіть тоді, коли приступаємо до Таїнства, не очищаємо себе від тих божевільних пристрастей?

Що ще може бути необхідніше за те, що запропоновано тут? Що нас так бентежить, що ми, залишивши духовне, кинулися до плотського? Ні, прошу і благаю, не будемо викликати на себе гнів Божий. Запропоноване тут — це спасенні ліки для наших ран, невичерпне багатство, яке подає нам Царство Небесне. Тому будемо приступати з трепетом, дякувати, припадати, сповідуючи свої гріхи, проливати сльози, оплакуючи свої нещастя, підносити до Бога щирі молитви і, так очищаючи себе, тихо і з належною побожністю будемо підходити як такі, що наближаються до Царя Небесного. А прийнявши непорочну і святу Жертву, будемо цілувати її, обіймати її очима, зігрівати свій дух, щоб наше зібрання не спричинилося для нашого суду чи осуду, але для чистоти душі, для любові, для побожності, для примирення з Богом, надійного спокою і для застави незліченних благ, — щоб ми і себе освятили, і ближнім подали повчання.

Про це я часто говорю і не перестану говорити. Бо яка користь — приходити сюди даремно, просто так, не навчаючись нічому корисному? І яке надбання — завжди говорити так, щоб угодити вам? Цей час, улюблені, короткий, тому будемо пильнувати зі світлим розумом, утримуватися, щиро піклуватися про всіх і в усьому виявляти богобоязливість. Чи потрібно слухати Божественні слова, чи молитися, чи приступати (до Таїнства), чи робити будь-що інше — це має робитися зі страхом і трепетом, щоб через недбальство не викликати на себе прокляття, бо «проклятий, — говорить (пророк), — хто діло Господнє робить недбало» (Єр. 48, 10). Шум і гнів є образою для Жертви, яка приноситься. Надзвичайне недбальство — приступати до Бога оскверненим. Послухай, що говорить про це Апостол: «Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог» (1 Кор. 3, 17).

Отже, не будемо замість примирення з Богом збуджувати Його гнів, але, виявляючи всю старанність, у всій красі і спокої душі будемо приступати з молитвою й упокореним серцем, щоб і цим умилостививши Владику нашого Ісуса Христа ми змогли отримати обітовані нам блага через благодать і людинолюбство Самого Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.