• Фотолітопис

Слово святого отця нашого Іоана Золотоустого на неділю другу по П'ятидесятниці

П'ятницький храм на Підзамче
Цього дня посту, встановленого на честь і пам'ять двох первоверховних апостолів, Свята Церква подала нам, браття, оповідання про один випадок з дій перших учеників і послідовників Господа нашого, — про покликання апостолів. Спинимо на ньому увагу нашу.

«Проходячи понад море Галілейське» - , пишеться в Євангелії, - «Ісус побачив двох братів - Симона, названого Петром, та Андрія, брата його, як вони закидали сіті в море, бо вони були рибалки, - та й каже їм: ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей. Вони, зараз покинули сіті й пішли за Ним. І пішовши звідтіль», - інший випадок ще з двома братами, - «Він побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоанна, брата його, в човні зі Зеведеєм, їх батьком, як вони лагодили сіті свої, та й покликав їх. І вони зараз покинули човен і батька свого, і пішли за Ним» (Мф. 4, 18-22).

Бачимо з цього, як незвичайно легко сталася найбільша справа християнська, — як люди залишають усе та йдуть за Спасителем. Як ці прості рибалки, які не вчились ніякої історії, не слухали оповідань про великі вчинки мужів, прославлених світом, за єдиним словом Господа, рішились на найбільше самозречення, і тим учинили найвеличніший, мужній подвиг? Господь сказав їм: «Ідіть за Мною», і вони враз, покинувши все, що мали, — і сіті, і човен, і батька, — за Ним пішли.

Отак, браття, великі душі, — люди, які здійснюють найвеличніші вчинки у світі, часто трапляються не там, де шукає їх світ; виховуються і вдосконалюються вони не тими засобами, що їх схвалив і прийняв світ. Іноді проста, нікому невідома хатина, бідне пасовисько й ремесло, зовсім незавидне, з волі Божої виховують таких діячів, які, виходячи на ниву світу, вчиняють у ньому величезні перевороти. Гедеон був землеробом, молотив пшеницю на току своїм, але, покликаний звідсіль Господом, він показав себе вмілим полководцем і визволив вітчизну від ворогів. Йосиф спершу був пастухом безсловесних отар свого батька, потім рабом, згодом темничним в'язнем, а нарешті правителем усього Єгипту. Давид також спершу був пастухом овечок, а потім став одним з наймудріших і найвидатніших царів ізраїльських. Про дії апостолів зауважує сам апостол Павло: «Бог обрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб осоромити сильне; і просте світу і принижене та зовсім незначне обрав Бог, щоб значне знехтувати» (1 Кор. 1, 27-28).

Численні досвіди і приклади доводять, що сміливість, заповзятливість і рішучість виводили шукачів на верх слави і щастя, є люди, які спершу були нічим, але потім різними засобами набули собі величезне багатство. Проте, дорогі слухачі, хіба не більше таких прикладів і людей, які, стараючись здобути багато, втрачають останнє; котрі, залишаючи своє та шукаючи чужого, не знайшли ні того, ні іншого; котрі, вибившись зі свого кола і стараючись увійти в чуже, вихорем життя носяться з краю в край і не знаходять місця, щоб заспокоїтися від безустанного кручення?

Та припустімо, що тимчасові щасливці хитрощами або напруженою працею встигають здобути багатство, пошану, славу, живуть пишно, веселяться повсякдень радісно. Однак, не забувай кінця їх. Багато з них чим вище підносились, тим нижче падали; багато хто стояли на верху благополуччя, але настав їхній час, і доля з такою силою кинула їх додолу, що від них і пороху не лишилося. Можливо, хто-небудь з вас, дорогі слухачі, бачили подібні приклади. І як часто доводиться повторювати, дивлячись на життя людське, оце слово Писання: «Де мудрий, де книжник, де сперечальник віку цього?» (1 Кор. 1, 20). «Бачив я нечестивого, що величався й підносився, наче кедри ліванські; та він проминув, і ось нема його; і я шукав його, і не знайшлося місця його» (Пс. 36, 35-36).

Є, однак, справжня величність і знатність, якої кожен може й повинен домагатися, — і знатний і незнатний, з неї людина ніколи не падає; є предмет, для котрого людина повинна все залишити, що б не мала дорогого і любого: це — слідування за Господом і Спасителем. У нинішньому Євангелії бачимо, що апостоли все покинули для того, щоб піти за Ісусом Христом. І кожний християнин повинен іти за своїм Господом, як тінь за тілом; ні багатство, ні земна знатність, ані рід і плем'я, — ніщо не повинно затримувати його. Адже Сам Господь подав християнинові заповідь: «Хто любить батька або матір більше за Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене. І хто не візьме хреста свого і не піде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10, 37-38).

Боже великий! Не ховаємо від Тебе, — яка велика, навіть страшна для нас, грішних, ця заповідь Твоя, бо вона майже відбирає в нас усе, що ми вважаємо за найкраще і незмінне в нашій природі! І проте вона правдива, браття мої! Не залишивши всього, і не відддавши самих себе цілком Господеві, ми дійсно не будемо достойні Господа нашого. Бо, перше ніж дав, Він Сам відмовився від усіх радостей життя. Маючи все право і за найсвятішою людськістю на славу й блаженство, Він прирік Себе на життя бідного мандрівника, на терпіння всіляких нестатків і скорбот; Господь усього створіння став рабом, Праведник «до беззаконних прирівнявся», і зазнав хресної смерті. І все це Він учинив для нас, грішників, для нашого спасення і блаженства.

Як же ми гадаємо бути достойними Його, не пожертвувавши йому всім, що є в нас? Ми дорожимо нашою землею. Дорожимо своїми великими будинками, дорожимо рідними і друзями (якщо тільки дорожимо). Та хіба вони кращі від Ангелів і обителей Отця Небесного? Дорожимо земною знатністю і багатством. Та хіба вони кращі від слави Отця Небесного і того невимовного блаженства, на яке мав право Спаситель наш, але, будучи багатим, Він ради нас зубожів? Та ж ні, браття мої! Хоча б ми володіли всім світом, і хоча б цей світ весь принесли в жертву нашому Визволителю, і тоді б наша жертва була ніщо в порівнянні з Його жертвою для нас. З другого боку, — залишивши все, піти слідом за Спасителем ми вважаємо тяжким тому, що не хочемо порахувати, скільки жертв приносимо ми. світові і своїм грішним примхам, і які часом жахливі бувають ці жертви! Поглянь кожен на себе, і поміркуй, куди діваєш усе життя своє, своє здоров'я, силу, безустанний труд? Чи не на жертву тій або іншій пристрасті? Дорога для кожного з нас честь: але чи не часто багато хто з віруючих жертвують нею на догоду поганому прибуткові, або плотолюбству, пролазливістю домагаються того, чого вони не варті? Дорога правда: та хіба не часто перший принагідний випадок покористуватися, як кажуть, робить кожного криводушним?  Дорога совість, бо назви кого безсовісним, він буде мстити й шкодити тобі, як тільки може, а насправді він не посоромиться обманути тебе під виглядом законних вимог, затаюючи собі велику частину спільного прибутку, або, за висловом Писання, «пожираючи хліб сироти, і поїдаючи плоть бідного і вдови». Дорогий закон і довіра начальників, але, браття мої, чим більше зловживають у світі, як не законами? Що більше обманюють, як не довіру влади? Чи не жертви — все це, і чи не жертви найдорожчі? І чому це? Чому? Ти сам бачиш, чому все в нас з тобою приноситься!

Таким чином, усе, що є в нас, християн, віддаємо ми світові й тілу своєму; все залишаємо, що самі вважаємо дорогоцінним, для своїх пристрастей — користолюбства, шанолюбства, марнослав'я тощо. Для всякої марної пристрасті є в нас великі жертви. Тільки для Тебе одного, Спасителю наш, немає в нас ні жертви, ні приношення; нема, — і невже ніколи не буде?

«Коли хто хоче за Мною йти, нехай відречеться від себе», (Мк. 8, 34), говорить Господь. Це означає: хто хоче спасти свою душу, бути з Господом у житті вічному, той неодмінно повинен бути з ним тут і на дорозі хреста і самозречення. Амінь.

Переклад дано з давнього збірника повчань святителя Іоана Золотоустого на всі неділі року, с. 97-100.// Православний вісник 1984 № 6 С. 18-20.