• Фотолітопис

Слово святителя Херсонського і Таврійського Інокентія (Борисова) на четверту неділю Великого Посту. Міркування про молитву у «Ліствиці»

П'ятницький храм на Підзамче
Цей день недільний присвячений Церквою хвалебної пам`яті святого Іоана Ліствичника. Відомо і те, що ця велика честь віддана йому Церквою переважно за духовне керівництво під час його життя на землі, що він, можна сказати, увіковічнив у спасенному своєму творі, відомому під ім`ям «Ліствиця».

Отже, нам залишається, відповідно до наміру Церкви, познайомити вас з цією книгою, що, на жаль, мало відома навіть для тих, кому варто було б почати діяльне сходження по священних її ступенях… Тому що, твір цей за його достоїнство давно відомий всім освіченим народам. Але ми, жертвуючи мові Галлів так багато, не вміємо і не хочемо витягати з нього користі, яку він міг би доставити нам духовними творами, а, подібно нерозумним дітям, ковтаємо отруту солодку за допомогою читання душетлінних повістей і високорозумних мріянь.

Але звернемося до Ліствиці Іоанової. Так названі ним збори душекорисних міркувань про головні чесноти християнські, котрими придушується й умертвляється стара наша людина: гріхолюбива плоть з її пристрастями і похотями, і оживає замість неї, росте і зміцнюється в нас людина нова, духовна, живуча по Бозі вірою, любов`ю і сподіванням життя вічного.

Складено цей твір для посвятивших себе життю чернечому, але оскільки суть справи порятунку для всіх одна, і складається в очищенні природи нашої від зла, що гніздиться в ній, і в наповненні її благодаттю Божою, а з нею – і всіма чеснотами, - то Ліствиця Іоанова дуже корисна і душеспасительна для всякого, хто бажає бути християнином не на словах, а на ділі. Число ступень чи духовних міркувань, у Ліствиці – тридцять, по числу років земного життя Господа до Його Хрещення. Тому що і Господь хрестився і вийшов на справу нашого порятунку не раніше тридцяти років, і тому, як думаємо, що до цього часу єство людське досягає свого повного віку. А ми всі, по наставлянню Апостола, повинні приходити в міру віку Христа, - до чого веде і сприяє Ліствиця Іоанова. Тому і чесноти випливають у ній, одна за другою, у природному їхньому порядку і спадкоємстві, починаючи від підготовчих.

Ось короткий, зовнішній обрис твору Іоанового! Чи хочете ознайомитися з його внутрішнім духом? Прочитаємо міркування про молитву.

«Молитва, – починає святий Ліствичник, – у міркуванні свого стану, є спілкування і з`єднання людини з Богом; а в міркуванні дії є клопотання про добробут світу, Боже примирення, матір і дочка зліз, очищення гріхів, надійний міст для переходу хвиль спокус, стан, що захищає від усяких халеп, припинення внутрішньої боротьби, Ангельська справа, усіх безтілесних істот їжа, майбутнє весілля, безупинна дія, джерело чеснот, клопотальниця благодатних дарувань, невидиме досягнення, їжа душі, освіта думки, сокира розпачу, ствердження надії, руйнування суму, чернече багатство, безмовний скарб, угамування гніву, зерцало духовного успіху, учителька помірності, живе представлення людського стану, майбутніх речей вісниця, ознака прийдешньої слави. Молитва, для того, хто молиться істинно, є суд і випробування Господнє, колись майбутнього страшного судилища».

Скажіть, хто б з нас міг краще і повніше зобразити властивості і силу молитви? Скільки, не говорю, думок і почуттів, а таємниць і чудес молитви? І як відрадно, що це зображення молитви складене не по уяві, як нерідко буває в нас, а по діючому досвіді! Від того таке повне життя кожне слово!

Ось що оповідає далі святий Ліствичник про різні види молитви.

«Стояння на молитві єдине: але різні її види. Тому що, одні з Богом, як з другом своїм і Владикою розмовляють, і не стільки для свого, скільки для заступлення інших, пісню і молитву Йому возсилають. Інші просять духовного багатства, слави і священної до Бога відваги. Інші молять позбутися назовсім від свого супостата. Інші моляться про одержання якого-небудь надбання; інші, щоб зовсім звільнитися від турботи про борги гріховні; інші, щоб переведеним бути з темниці цього нудного життя; інші, нарешті, щоб прощені були їхні злочини».

Як тут видно не розумове пояснення, а духовний досвід! І ми могли б говорити про види молитви: але як? Ворожачи і припускаючи, збираючи, подібно жебраком, лепти чужих думок і досвідів, не сміючи стверджувати, що справа обстоїть так, а не інакше. Інша мова в Іоанна: він говорить твердо і рішуче, тому що знає те, про що говорить.

Одне з найважливіших питань про молитву полягає в тому, як стояти на ній?

«Якщо випаде тобі – відповідає Ліствичник - коли-небудь, стояти перед земним суддею, то нема чого шукати тобі іншого образа предстояння на молитві. Якщо ж ти і сам не стояв перед суддею й інших винуватих не бачив, то навчися сему за прикладом прохань, якими хворі лікарів благають, коли ті хочуть чи різати, чи палити в них які-небудь частини тіла».

Відповідь коротка, але цілком визначена.

Чи потрібні в молитві багатослівність і красномовство?

«Не мудруй, - напоумляє Ліствичник, - при молитві своїми словами: тому що часто проста і безхитрісна дитяча німота Небесному Отцеві приємна буває. Не намагайся бути багатослівним, щоб не розсіяти своєї думки. Єдине митареве слово умилостивило Бога, і єдиний з вірою вимовлений вислів врятував розбійника. Багатослівність же при молитві найчастіше приводить розум у мріяння і розкрадає його, а одне коротке слово нерідко розсіяну думку збирає воєдино. Не будь зайво сміливий, хоча б і чистоту деяку здобував, але скоріше приступай до Бога з великим смиренністю, тоді більш одержиш від Нього відваги. Хоча б ти зійшов на всі сходи чеснот, однак завжди молися про залишення своїх гріхів, слухаючи ап. Павла, що говорить про грішників: від них же перший я є».

Як не корисні і вірні ці ради щодо образу молитви, але їх можна знайти й в інших Наставників. Але ось – дорогоцінна рада про цей предмет одного Ліствичника і, без сумніву, із власного досвіду.

«Коли під час своєї молитви відчуєш внутрішню радість або розчулення, то зупинися на ньому: тому що тоді Ангел Хоронитель укупі з нами молиться».

Чи є ступінь у молитві? Є, відповідає Ліствичник.

«Початок молитви полягає в тому, щоб прихожі до нас сторонні думки, при першій їхній зустрічі, одним своїм розумом відбивати. Середина її є, коли думка наша поглиблюється в тім, що ми читаємо і про що міркуємо. Досконалість же її полягає в замилуванні душі нашої до Бога».
О, якби сподобив нас Господь цієї останньої висоти!

Що робити тим, які не здобували ще уміння молитися?

«Доки ми належним чином молитися ще не можемо, доти походимо на тих, кого, як малих дітей, учать ходити. Намагайся завжди думку свою вгору возносити чи, краще сказати, у розуміння молитовних слів поглиблюватися, і хоча б вона, по дитинству своєму, стомилася, знову відновляй її. Тому що мінливість властива нашій думці, але здатний усе утвердити, звичайно, і її може відновити. Коли ти постійно в подвигу цьому пробудеш, то, звичайно, і до тебе прийде Той, Хто покладе межі морю твоєї думки і скаже: під час твоєї молитви досі пливи і не переходи далі! Неможливо дух ніякими вузами зв`язати: але де є присутнім Творець духів, там усі Йому коряться».

Премудро заспокоює святий Іоан тих, які думають, що молитва їх безплідна, і тим бентежаться.
«Молячись тривало і просячи не одержуючи, не говори, що нічого не здобув своєю молитвою: тому що вже одержав ти і так багато. Яке добро може бути величніше, як приліплюватися до Господа й у безперервному з Ним союзі перебувати».

Премудро також відповідає святий Подвижник на питання: чи можна дерзати молитися за інших, не маючи ще дару молитви?

«Коли тебе просять, щоб ти помолився про порятунок іншого, то ти не відмовляйся, хоча і не здобув ще дар молитви. Тому що, часто віра того, котрий просить, і серця, що молиться в смиренні, рятує. Молячись ж про інших, і бувши від Бога почутий, не підносься: тому що їхня віра в тім тобі сприяла і допомагала».

Чи довго потрібно стояти на молитві?

«Не відходи від молитви доти, поки, по Божому помаху, вогонь ретельності твоєї трохи згасне і вода сліз твоїх стане виснажуватися. Тому що, може статися, іншого такого випадку, до прощення гріхів твоїх настільки зручного, все життя не одержиш».

Вислухаємо ще деякі, особливо важливі, ради святого Іоанна відносно молитви.

«Не назначай на молитву того часу, що ти для виконання найважливіших і духовних справ ужити повинний».

Рада дуже потрібна для деяких. Тому що, як є люди, які не думають зовсім про молитву і готові проміняти її на заняття предметами самими маловажними і непотрібними, так є і такі, які, по деякій пристрасті до молитви усної, кидають для неї справи найважливіші і, таким чином, роблять розлад у виконанні своїх обов`язків і роблять дорікання на молитву. Апостол заповідає безперестану молитися: але як? Не вустами, а серцем, не в храмі тільки чи перед образом, а і займаючись справами свого звання, – скрізь і повсякчас.

«Не обчислюй докладно, - продовжує Ліствичник, – при молитві своєї всіх тілесних пороків, які вони є, щоб тобі самому себе не оббрехати».

Дуже важлива рада! Коли незабаром душа, по милосердю Господа, очиститься покаянням від гріхів і просвітліє благодаттю Святого Духа, та одна уява гріхів і беззаконь, особливо плотських, віднімає в неї частину чистоти уявної: тому треба від такого втікати. Завжди пам`ятай, що ти був великим грішником, щоб зберегти смиренність і уникати мріянь про своє достоїнство: але подробиці гріхів намагайся забути, щоб думка про них, як іскра, не зробила знову в гріхолюбивій природі твоїй пожежі.

Чи можна по яких-небудь ознаках довідатися про дії своєї молитви?

Можна, відповідає святий Іоан. «При всякій молитві буває деяке знамення про почуття Бога нашого прохання: знамення це складається в дозволі нашого сумніву й у твердому оголошенні нам невідомого».

Виходить, треба тільки вміти спостерігати це знамення і для цього мати тонкість слуху внутрішнього.

Які дії молитви в тих, хто вміє молитися?

«Деякі, вставши від молитви, начебто з розпеченої печі виходять, почуваючи себе від гріховної нечистоти очищеними; а інші, як би деяким світлом осяяні, і в одяг смиренності весело вбрані, від молитовного подвигу повертаються».

Досить цього разу і цих коротких прикладів.

Чи не правда, браття мої, що твір, у якому містяться настільки рідкі духовні досвіди і такі чудові спасенні ради, коштує того, щоб звернути на нього увагу і прочитати його, хоча б з цікавості, у ці дні посту і покаяння? Хто може зробити це і не зробить, той покарає себе сам, тому що позбавить душу свою їжі самої здорової і солодкої. А тим, які не можуть мати Ліствиці Іоанової самі, постараємося допомогти, посилаючись на неї з цього священного місця. Амінь.

---------
о. Інокентій Борисів. Проповіді на Великий піст. Київ «Златоструй» 2006 – С.141-146.